Після того, як корабель затонув, кожний знає, як його можна було б врятувати.
Деякі помилки мають фатальні наслідки, тому не варто чекати на свої — навчайтеся на чужих помилках.
Чому важливо аналізувати помилки?
Чому важливо аналізувати помилки? Тому що всі так роблять? Ні. Якби ж це було так. Тому що це дозволяє уникати помилок. Ні. Нічого не дозволить вам уникати помилок. Ви завжди будете їх робити, і це нормально. Тоді для чого нам аналізувати помилки? Тому що це дає шанс не повторювати їх. Дурень — це той, хто постійно робить одне й те саме, але кожного разу очікує отримати інший результат. Аналізовати помилки й запобігати їм означає не поводитися як дурень. Ось що для підприємця не лише вкрай важливо, а й вигідно.
Тут ми говоримо про неприємне.
Історії успіху будуть у наступній частині про стратегії. Тут ми поговоримо про неприємне. Спершу про невдачі. Треба розбирати свої помилки, щоб такого більше не повторювати, і чужі — щоб взагалі так не робити. Японська мудрість — «Після того, як корабель затонув, кожний знає, як його можна було б врятувати» — здається мені перебільшенням. Я б її виклав трохи інакше — «Після того, як корабель затонув, кожний має знати, як його можна було б врятувати». Тоді цей вислів перетворюється на пораду. Мені залишається лише приєднатися до цієї поради, а вам — суворо дотримуватися її, щоб ваш бізнес не помер передчасно. Саме передчасно, бо природна смерть завжди неминуча.
Немає безсмертних бізнесів – є бізнес-довгожителі.
Смерть бізнесу, схоже, так само природна і неминуча, як і смерть живої істоти. Якби бізнеси не вмирали, нові не могли б створюватися на їхньому місці, тож розвиток припинився б. Немає безсмертних бізнесів — є бізнеси-довгожителі.
Найчастіше бізнеси помирають у віці до 5 років, переважно через вроджені вади. Здоровий бізнес зазвичай помирає природною смертю разом із відходом із нього батьків-засновників. Іноді бізнес переходить у спадок, і це продовжує його життя, але, як і в монархіях, спадкоємці далеко не завжди стають гідною заміною своїм великим предкам, а іноді й зовсім не бажають правити своїми бізнес-імперіями. Зрозуміло, що деякий час бізнес може працювати за інерцією, доки велика стратегія, закладена засновником бізнесу, не вичерпається. До певного часу піклувальники можуть керувати бізнесом, але це неухильно призводить до того, що він старіє і вмирає. Найкраще, що можна зробити з бізнесом після відходу засновників від справ, — продати його комусь гідному. Бізнес не може жити без бізнесмена або бізнес-леді. Бути власником бізнесу мало. Бізнес треба робити. Їм треба, якщо не керувати оперативно, то вже точно правити. ШІ надав мені таку статистику.

Близько 30% сімейних бізнесів успішно переходять до другого покоління спадкоємців. До третього покоління доживають лише 10–12% таких компаній, а в четвертому поколінні працюють лише близько 3%. В економіці це явище часто описують правилом: "від сорочок до сорочок за три покоління". Звісно, тут можуть відігравати велику роль родинні конфлікти, але я гадаю, що головне — це втрата підприємницького духу. Наступні покоління, вирощені в комфорті, часто не мають тієї ж мотивації та бачення, що й засновник.
Україна наближається до моменту зміни бізнес-покоління "дев'яностих".
Україна підходить до того критичного моменту, коли має відбутися зміна бізнес-покоління "дев'яностих". Зміна не чергових спадкоємців, а саме батьків-засновників багатьох національних бізнесів. Проблема значно ускладнюється тим, що в країні майже відсутній інститут публічних компаній. Справа не у тому, що більшість засновників не готує наступників заздалегідь. Справа в тому, що кращого способу передачі бізнесу у спадок, ніж створення публічної корпорації та надання спадкоємцям частки її акцій, людство ще не придумало.

Звісно, публічна корпорація — трохи соціалістична форма ведення бізнесу. Власників не те що немає — вони наче є. У вигляді акціонерів. Але акціонери не дуже ефективні власники. Тому публічні компанії не живуть довго. Пам’ятаєте такий рецепт: "Для того, щоб корова менше їла і давала більше молока, треба її менше годувати і більше доїти". Акціонери десь так і вчиняють щодо публічних компаній. Навіщо біржевому акціонеру замислюватися над довголіттям компанії, коли він може будь-якої миті вийти з неї, продавши свої акції? Тому на графіку ми бачимо, що вони живуть у середньому 30 років. Це "середня температура по палаті", але є такі, що живуть майже вічно. Але більшість публічних компаній акціонери швидко виснажують. Багато публічних компаній зараз повертаються до приватної форми власності. Їх викуповують фонди приватних інвестицій. Вони ж ними, звісно, й керують. Найбільш відомий фонд Berkshire Hathaway, створений Ворреном Баффеттом. На час написання книги містер Баффет, слава Богу, живий. Йому зараз 95 років, а він все ще керівник Berkshire Hathaway Inc., яка посідає 5-те місце у Fortune 500 та 9-те місце у Fortune Global 500. У серпні 2024 року Berkshire Hathaway стала восьмою за величиною компанією США та першою нетехнологічною компанією, оціненою понад 1 трильйон доларів. Питання у тому, як засновник передасть її у спадок, не стоїть, бо Berkshire Hathaway — публічна компанія, яка керує приватними інвестиціями. Ось такий кульбіт.
Вони не для того починали свій бізнес у дев’яностих, щоб їхні діти бідували.
Щодо можливості більшості засновників заздалегідь підготувати наступників, скажу, що вони не для того починали свій бізнес у дев’яностих, щоб їхні діти бідували. Тому самі робіть висновки. Я у дев'яностих був у партнерських бізнес-відносинах з особою королівської крові однієї з європейських монархій. Це була дуже молода дівчина, яка за власні кошти відкрила маленький бізнес у колишньому СРСР. До цього вона щось таке робила у Бразилії. Короче, подорожувала світом після закінчення престижного університету. Я тоді не міг і уявити, хто вона насправді. Вона була вилитою "Пеппі Довгапанчохою". Дуже скромна і торгувалася за кожну копійку. Я пізніше дізнався від свого брата, хто вона така. Коли її маленький бізнес збанкрутував, вона влаштувалася на роботу в крихітне представництво однієї славетної європейської компанії. Вона навіть його очолила і спочатку була там єдиним співробітником. Згодом взяла мого брата на роботу. Водієм. Вони разом досягли чималого успіху. Представництво зростало. З'явилася ще й вантажівка. Вона розвозила фірмове обладнання та рекламні матеріали по барах. Смілива дівчинка закохалася у водія вантажівки, а він у неї. Вона запросила його на Різдво в Європу. У палаці її батьків усе і з'ясовувалося. Коли вони повернулися після свят, хлопець звільнився. Принцеса благала його не кидати її, але він пішов. Обидва дуже страждали. Представництво згодом закрили. Хдопець виявився справжнім чоловіком, гідним любові принцеси. Він, мабуть, був розумнішим за дівчину, хоч і мав лише середню радянську освіту. Не захотів зіпсувати принцесі майбутнє. Це сумна історія "АнтіПапелюшки". З тією різницею, що вона не була казкою. Але ця частина книжки якраз для таких історій. Два висновки ми можемо зробити. По-перше, не варто закохуватися на роботі, бо від цього багато бізнесів зазнавали невдач. У самому коханні, звісно, немає нічого поганого, якби воно завжди було щасливим. Але нещасне кохання всередині компанії — справжній бізнес-кілер. По-друге, навряд чи підприємці дев’яностих настільки ж досвідчені у вихованні своїх нащадків, як європейські королівські родини. Навряд чи їхні діти зможуть з королівською гідністю відбивати свій бізнес у місцевих бандюгів без жодної допомоги від батьків, як це робило маленьке дівчисько. Наскільки мені відомо, таке траплялося.
Численні нещастя й неприємності постійно загрожують бізнесу.
На жаль, можна говорити про численні нещастя й неприємності, які протягом життя загрожують бізнесу. Більшість цих загроз — ті ж самі, що загрожують життю людей. Природні катастрофи, пожежі, війни, грабежі, епідемії тощо. Суспільство готове солідарно допомогти бізнесу подолати наслідки неприємностей, спричинених подібними подіями. Але у бізнесі є особлива загроза. Всім загрозам загроза. Це — конкуренція. Захистити бізнес від цієї загрози суспільство вам не допоможе. Можна упевнено казати, що конкуренція буде другою основною причиною передчасної смерті бізнесу після його дитячої смертності.